Перші проби пера відбулися ще в дитинстві, але в юнацькому періоді «поетична муза» В. Скуратовського затихне і пробудиться вже в дорослому віці. Інтерес до слова був однією з важливих особливостей творчого генію митця: з хлоп’ячою пустотливістю і майстерністю він жонглював словами та несподіваними римами, вигадував власні фонеми і, звичайно, тонко відчував звучання, мелодику кожного слова, створюючи гармонію рядка, строфи, всього вірша. Його перу підвладні були найрізноманітніші літературні жанри — вірші, афоризми, вірші у прозі, епіграми, сценарії, поетичні картини до опер… А як упивався він багатозначністю і смисловою тонкістю хоку і танка, виписуючи їх ажурні мережива, нітрохи не гірше за корифеїв японської поезії Басьо, Сайґьо.
Вірші В. Скуратовського іноді народжувалися довго і болісно, місяцями, а іноді легко і швидко, на очах в учасників «Майстерні Слова», яку він очолював. Раптом — відчужений погляд, великий, розгонистий почерк — і на очах, ніби мимохідь, з’являвся великий вірш, поетичне диво, пронизане глибоким ліризмом, чи громадянським пафосом, чи тонким смутком. Прості слова складалися у Володимира Ілліча в абсолютно несподівані образи, дивовижні метафори, які вражали своєю поетичністю порівняння.
Поезію Володимира Ілліча важко назвати радісною, позитивною, хоча, звичайно, є в ній і теми весняного пробудження, юнацтва, юного кохання, тепла домашнього вогнища, але все ж таки вони становлять незначну частину — їх потужно перекривають інтонації тривоги, втоми, гнітючих передчуттів. Вірші Володимира Скуратовського — роздуми про себе та своє місце у світі, про сутність звичних речей, часу, про життя та смерть. Їхня інтонація — довірча розмова без знижок та умовчань, з болем у голосі, найчастіше сумна чи навіть трагічна.
При цьому голос Скуратовського-поета не схожий з жодним іншим. Синтез мистецтв і знань, втілений у його могутньому інтелекті, самобутній особистості, незвичайному таланті, дав у результаті літератора оригінального та непересічного. Тонко відчуваючи слово і віртуозно ним володіючи, він побачив і показав нові грані звичного, використовуючи дивовижні метафори та порівняння. Саме ця образність, метафоричність, глибина думок та витонченість почуттів роблять поезію Володимира Ілліча непростою для перекладу (він писав російською) іншими мовами. Перші спроби зробила молода поетеса Лідія Ляшенко, в перекладах якої ми публікуємо декілька віршів та хоку В. Скуратовського.
Поезія автора для читача ерудованого, духовного, співпереживаючого. Для співрозмовника, з яким Володимиру Іллічу було б цікаво поговорити. І таких, на щастя, багато. Розмова триває…