Симфонічні твори в здобутку Володимира Скуратовського, на жаль, не мають великої кількості — однак це, мабуть, найбільш вагомі та найбільш масштабні його п’єси. Для солістів з оркестром написані два концерти Скуратовського — і це найбільша музична форма, що зустрічається в доробку композитора: Концертино для тромбона та Маленький концерт для скрипки. При цьому в обох цих творах саме оркестрова техніка не така показова — оркестр тут скоріше виконує супроводжуючу функцію.
Зовсім інша річ — суто оркестрові п’єси: («Танець скерцо» та «Примхливий вальс» (два хореографічні малюнки до казки В. Шевчука «Пані квітів»), «Ностальгічний диптих», Сюїта «Погляд у минуле» та Сюїта «Violino». В них оркестрова майстерність Скуратовського втілилась в повній мірі: це твори для великого або камерного симфонічного оркестру, де різнобарвність і насиченість поєднується з тонкістю та витонченістю — в залежності від характеру музики та завдання композитора. Скуратовський завжди точно відчуває інструментальний баланс, не дозволяючи в своїх п’єсах занадто яскравих оркестрових фарб просто заради колориту — всі його технічні засоби завжди відповідають меті. В цьому він наслідує своїх улюблених композиторів, що майстерно володіли оркестром — Дебюсі та Равеля, Брамса та Дворжака.
Треба зазначити, що для всіх чотирьох вищевказаних творів можна застосувати визначення «сюїта» — і це ще один характерний показник стилю Володимира Скуратовського. Не тільки в оркестровій, але і в камерній, фортепіанній, вокальній тощо творчості композитора сюїтність, циклічність як принцип зустрічається скрізь. Це не випадковість: Скуратовський і сам зазначував, що для нього це характерний спосіб мислення — об’єднання декількох мініатюр в єдине ціле; саме тому всі основні його симфонічні твори представляють собою цикли з контрастних п’єс. Іноді, як в сюїтах «Погляд в минуле» та «Violino», це майже справжній оммаж жанру старовинної сюїти, де присутні строго регламентовані танці з відповідної епохи; іноді просто диптихи програмних п’єс, насичених яскравою образністю та контрастами. Але для всіх симфонічних творів Скуратовського об’єднуючим показником стає ностальгійність — риса, що була в цілому властива його особистості, і найяскравіше втілилась в оркестрових творах.